Проблема бездоглядності та безпритульності неповнолітніх не є новою для українського суспільства, але на сучасному етапі набуває актуальності та поширеного значення. Серед основних причин, які призвели до розповсюдження бродяжництва неповнолітніх, можна назвати інфляцію, бездоглядність, економічну нестабільність та ін., але головна причина - розпад інституту сім'ї, асоціальна поведінка батьків, втрата будь-яких уявлень про поведінкові норми у сфері родини, зміст сімейних обов'язків.

Притулки для неповнолітніх є однією з основних служб системи, яка дозволяє на початковому етапі виявляти дітей, що виховуються у соціально-неблагонадійних родинах і потребують захисту своїх прав та інтересів. Завдань у притулку багато, але головне забезпечити відповідні соціальні та психолого-педагогічні умови для нормальної життєдіяльності дитини, а саме провести реабілітаційну роботу з усунення наслідків соціального сирітства. Реабілітаційна робота, у свою чергу, потребує досконалого вивчення контингенту дітей, які є об'єктом реабілітаційної роботи, що дозволить розробити ефективну програму дії.

Наше дослідження проводилося на базі Одеського міського притулку для неповнолітніх І №1 з 1999 року. За цей період до притулку звернулося 3208 чоловік, серед них: дівчат - 1103 чоловіка, хлопців - 2105 чоловік, діти до 7 років - 718 чоловік. Контингент дітей різноманітний - заблукалі, підкидьки, доставлені КМСН, діти, які звернулися самі; діти, що пережили конфлікт у сім'ї, інтернаті, діти без місця постійного проживання та ін.

Якщо говорити про психологічні особливості, то через індивідуальну роботу (бесіди, використання проективних методик), аналіз банку даних, соціально-психологічних біографій, спостереження за процесом адаптації у дитячому колективі, методики дослідження посттравматичного стресу було виявлено ряд психічних проблем, з якими зіштовхуються вихователі та психологи притулків. Серед них затримка психічного розвитку, відхилення у розвитку емоційної сфери, поведінкові відхилення (агресивність, девіантна поведінка), більшість цих проблем є наслідками емоційного, фізичного, сексуального насильства у сім'ї. Якщо аналізувати банк даних, то зі 100% дітей причиною потрапляння до притулку називають конфлікти у сім'ї, жорстоке поводження з боку батьків 67%; практично усі називають психологічний клімат у сім'ї неблагополучним та лише 22% бажають повернутися додому.

Більш ніж 85% дітей, які пройшли психолого-педагогічне обстеження, зазнали психотравмуючих ситуацій, наслідки яких з'являються у поведінці, фізичних та емоційних симптомах: фізичні прояви - втрата чи, навпаки, надмірний апетит, постійні головні чи м'язові болі, часті застуди (які пов'язані не тільки з фізичним виснаженням), проблеми з травленням, часті алергічні реакції чи шкіряні висипання; у важких випадках це надзвичайна скованість чи розгальмованість рухів; можливі часті травмування; емоційні прояви - немотивовані та різкі зміни настрою, пригніченість, відмова від спілкування, часті емоційні зриви, роздратованість, агресивність чи, навпаки, надмірна дисциплінованість, пасивність, депресія та ін.

Особливу увагу привертають діти зі специфічними страхами: страх може бути пов'язаний із ситуацією чи людиною, яка спричинила психотравмуючу ситуацію та зазнає генералізованого характеру; у такому випадку страх, можливо, викличуть нові оточуючі, незнайоме приміщення; він знайде вихід у неадекватній поведінці, немотивованій агресивності; страх також викликають думки про майбутнє. Часом він трансформується у апатичність, пасивність до себе або у патологічне фантазування.

Одним із завдань притулку є проведення корекційної роботи з дитиною та допомога у адаптації до дитячого колективу. З метою вдосконалення роботи ми розробили деякі рекомендації та зв'язали їх з проведеним соціально-психологічним аналізом дітей, які потрапляють до притулку.

У результаті проведеної роботи було розроблено два необхідних напрямки роботи з неповнолітніми, які повинні проводитися паралельно: соціально-педагогічна робота та психологічна реабілітація. Визначені також основні вікові групи та відокремлені напрямки роботи: від 3 до 9 років, від 9 до 13 років, від 14 до 17 років. При розробці напрямків ми також акцентували увагу на тимчасовому перебуванні дитини у притулку (максимальний термін перебування - 90 діб, потім подальше влаштування до інтернату, повернення батькам, можливість опікунства), що потребує від занять короткотерміновості, логічної завершеності кожного заняття.

У 50% дітей віком від 3 до 9 років, які потрапляють до притулку, діагностується затримка психічного розвитку, у більшості мова нечітка, малий словниковий запас, прості граматичні конструкції. Вони швидко втомлюються, емоційно нестабільні, конфліктні, часті емоційні зриви. Починати роботу з такою категорією дітей потрібно з емоційної сфери: робота з подолання страхів, робота з "Азбукою емоцій", ігри, які дозволяють дитині спілкуватися на початку мімікою, рухами, через малюнки та лише на другому етапі через слова та дії.

Серйозною проблемою для дітей від 9 до 13 років є підвищений рівень тривожності, який діагностується у 39% неповнолітніх, підвищена імпульсивність поведінки та відсутність навичок самоконтролю до агресивних поштовхів у поведінці. З цією групою дітей проводилися заняття з використанням "Азбуки емоцій", направлені на розвиток навичок самоконтролю та зняття негативного емоційного напруження. Важливим етапом роботи є також профілактика суіцидальної поведінки.